Субота, 18.11.2017, 20:50
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Мої статті

Ключові умови і наслідки приєднання до СОТ країн з перехідною економікою
Розглянемо умови приєднання країн з перехідною економікою до світової торговельної системи. Основним питанням при обговоренні умов приєднання країни до СОТ в промисловій сфері є доступ до ринку, який забезпечується в ході переговорів з тарифів шляхом визначення і узгодження рівня зв’язаних тарифів. Нагадаємо, що зв’язування тарифу означає, що країна бере на себе зобов’язання не застосовувати ставки мита, які б перевищували зв’язаний рівень, а застосування нижчої порівняно зі зв’язаною, ставки мита дозволяється. Загальна характеристика зв’язаних тарифів на промислові товари Чехії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словакії на момент приєднання до СОТ наведені в Додатку 2.
Так, у Чехії, Румунії та Словакії всі тарифні позиції зв’язані, а в Угорщині та Польщі цей рівень становить понад 95%. Проста середня зв’язана ставка мита в цих країнах знаходиться в межах 4,3%-30,8%. Останній показник стосується Румунії, яка приєднувалася до організації як країна, що розвивається. Різними є і масштаби зв’язування нульових тарифних позицій: в Польщі це тільки 2,2%, а у Чехії і Словаччини – 14,0%. Питома вага зв’язаних тарифів по основних групах промислових товарів цих країн представлена в Додатку 4. Наприклад, Чехія має просту середню зв’язану ставку мита по промислових товарах 4,3%, однак при цьому ставка мита на рибу та рибопродукти становить 0,2% (мінімальний рівень по групах товарів), а на текстиль та одяг – 6,2% (максимальний рівень).
Слід зазначити, що всі країни, що аналізуються, зв’язали на себе зобов’язаннями щодо нульових тарифних ліній по основних товарах, причому питома вага зв’язаних нульових тарифних ліній по основних групах товарів коливається в межах 96,3-1,1% (Додаток 5).
Суттєвою особливістю зв’язаних ставок мита є також і те, що всі вони є адвалорними, тобто погодженими у відсотках від митної вартості товару. Це означає, що в митному регулюванні світового товарного обігу вже майже не використовуються специфічні, комбіновані та альтернативні ставки мита. Пріоритетність адвалорних ставок мита в сучасній світовій системі торгівлі пояснюється тим, що вони, по-перше, більше відповідають принципу прозорості торгівлі і забезпечують можливість контролювати правильність стягнення мита, по-друге, краще враховують коливання цін на світових товарних ринках і, по-третє, є менш протекціоністськими порівняно зі специфічними, оскільки розрахунок мита грунтується на ціні, а не на кількості імпортованого товару.
Узагальнені дані щодо тарифних зобов’язань по промисловій продукції нових членів СОТ наведені в таблиці (Додаток 6). Особливий інтерес викликає структура митних ставок за їх рівнем, яка не тільки демонструє різні результати переговорного процесу, що не може не враховувати особливості економічного розвитку країн, а й підвищення в останні роки питомої ваги нульових ставок мита.
Механізм зв’язування ставок тарифів в СОТ і зокрема по продукції промисловості, а також наявність графіків тарифних поступок забезпечує прогнозованість дій експортерів, імпортерів та урядів. Однак спостерігається процес відхилення від зв’язаних рівнів в бік їх зменшення. Рівні зв’язаних та застосовуваних тарифів на промислові товари по окремих країнах наведені в Додатку 7. Слід зазначити, що відхилення застосовуваних ставок мита від зв’язаних (в бік їх зменшення) характерно не тільки для наведених в додатку країн Латинської Америки, а й для Канади, Ісландії, Норвегії, Туреччини, Австралії, Республіки Корея, Філіппін, Сінгапуру.
Дуже складним для кожної країни-претендента є досягнення домовленостей щодо сільськогосподарського сектору. Угода про сільське господарство встановлює, що країни-претенденти приймають на себе зобов’язання з таких напрямів:
-    доступ до ринку;
-    державна підтримка сільського господарства;
-    експортна конкуренція в торгівлі сільськогосподарського та продовольчою продукцією (експортні субсидії);
-    санітарні та фітосанітарні заходи.
Доступ до ринку забезпечується тарифікацією (відміною всіх нетарифних торговельних обмежень і/або їх трансформацією в тарифні еквіваленти), зв’язуванням тарифів, поступовим зниженням рівнів зв’язування, а також узгодженим при вступі спеціальними захисними заходами. Дані щодо тарифного захисту внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції по різних країнах наведені в додатках 8-10.
Аналіз зведених даних щодо тарифних зобов’язань країн з перехідною економікою щодо сільськогосподарської продукції показує, що:
-    простий середній рівень зв’язаних тарифів значно вище, ніж по промисловій продукції;
-    на відміну від промислових товарів в тарифних зобов’язаннях використовуються специфічні та комбіновані ставки мита (наприклад, Грузія – 776 позицій, Хорватія – 229, Болгарія - 114);
-    по окремих сільськогосподарських продуктах є ставки мита, які перевищують 100%.
Заходи з державної підтримки сільського господарства поділяються на три типи: заходи «зеленої скрині», «блакитної» та «жовтої». Враховуючи мінімальний негативний вплив на торгівлю заходів «зеленої скрині» (наукові дослідження; підготовка і підвищення кваліфікації кадрів; інформаційно-консультаційне обслуговування; ветеринарні та фітосанітарні заходи; контроль за безпекою продуктів харчування; сприяння збуту сільгоспродукції, включаючи збір, обробку та розповсюдження ринкової інформації; вдосконалення інфраструктури, з а виключенням операційних витрат на її функціонування; утримання стратегічних продовольчих запасів та внутрішня продовольча допомога; охорона навколишнього середовища, програми регіонального розвитку; страхування доходів, врожаю і компенсація збитків від стихій тощо) звільняються від зобов’язань щодо зв’язування та скорочення. Тому кожна країна має право фінансувати вищезгадані програми в необхідних обсягах за рахунок бюджету. Аналогічний режим діє стосовно заходів «блакитної скрині», спрямованих на обмеження перевиробництва.
По відношенню до заходів «жовтої скрині» уряди повинні взяти зобов’язання щодо скорочення бюджетного фінансування, оскільки ці заходи внутрішньої підтримки впливають на виробництво та торгівлю сільськогосподарською продукцією.
Досвід країн з перехідною економікою Східної Європи показав, що узгоджені під час вступу до СОТ обсяги внутрішньої підтримки сільського господарства внаслідок бюджетних проблем не були використані в повному обсязі, або майже не використанні (Додаток 11). Однак таке становище характерно не тільки для країн з перехідною економікою: в повному обсязі не використовують можливі обсяги внутрішньої підтримки і такі розвинені країни як США, Японія, Канада, Швейцарія, Австралія.
Для більшості країн-членів СОТ існує заборона застосування субсидій щодо сільськогосподарського експорту. На сьогодні це право мають 39 членів організації: країни з перехідною економікою — Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словакія, Латвія; індустріально розвинені країни — США, Канада, Швейцарія, Норвегія, країни ЄС, Ісландія, Австралія; інші країни — Нова Зеландія, ПАР, Туреччина, Ізраїль, Кіпр, Бразилія, Колумбія, Індонезія, Мексика, Панама, Уругвай, Венесуела. Жодна з країн, що приєдналась до СОТ після 1995 р. не отримала права застосування субсидій в сільському господарстві. Крім того, розпочавшийся в листопаді 2001 р. черговий раунд багатосторонніх торговельних переговорів має на меті подальшу лібералізацію торгівлі сільськогосподарською продукцію, в тому числі і скасування експортних субсидій.
Застосування експортних субсидій щодо сільськогосподарського виробництва також узгоджується з СОТ за кількістю тарифних груп, обсягом та кінцевим терміном застосування. В додатку 12 наведені ці параметри для деяких країн Східної Європи.
Стратегічно важливим питанням для кожної країни-претендента на вступ до СОТ стало в останні роки узгодження питань щодо доступу на національний ринок послуг. При цьому узгоджуються типи поставок послуг та заходи відносно кожного з 155 підсекторів 11 секторів сфери послуг.
Генеральна Угода з торгівлі послугами (Стаття І "Сфера застосування та визначення” виділяє 4 типи поставок послуг та заходи, які є предметом узгодження визначаються Статтею ХVІ ГАТС "Доступ на ринок” (Додаток 13, 14).
В додатку 15 наведено сучасну класифікацію послуг, розроблену СОТ, а також дані щодо кількості зобов’язань (підсекторів) нових членів СОТ. Наведені дані свідчать про те, що в останні роки (1998—2002 рр.) вимоги до лібералізації ринків послуг значно підвищились, тобто нові члени СОТ беруть на себе вищі зобов’язання щодо доступу на внутрішній ринок послуг.
Це також підтверджує кількісна структура зобов’язань по послугах та якісна структура (за типами поставок послуг) зобов’язань щодо доступу до ринків послуг по групах країн (Додаток 16, 17).
Одним з чотирьох напрямів переговорного процесу в рамках приєднання країни до Світової організації торгівлі є переговори з так званих системних питань, тобто питань відповідності законодавства нормам та правилам всього пакету угод СОТ. У відповідності зі статтею XVI Угоди про заснування Світової організації торгівлі всі нові члени організації забезпечили відповідність законів, правил і адміністративних процедур зобов’язанням згідно угод СОТ.
Таким чином, умови приєднання країн до СОТ є досить різними як за рівнями зв’язаних імпортних тарифів на промислову і сільськогосподарську продукцію, так і за обсягами агрегованих заходів підтримки сільського господарства та рівнем доступу до внутрішніх ринків послуг (Додаток 18). Можна погодитись з оцінкою експертів Центру Разумкова, що за рівнем отриманих поступок в процесі переговорів про приєднання країни з перехідною економікою поділяються на три групи: ті, що домоглися істотних поступок – Болгарія, Монголія; ті, що домоглися помірних поступок – Естонія, Латвія, Литва; ті, що не домоглися значних поступок – Киргизія, Грузія, Албанія, Хорватія, Молдова. [  с.19]
Різні умови приєднання країн до СОТ не можна пояснювати тільки підготовленістю країни-претендента до переговірного процесу, яка залежить "від уміння трактувати основні положення угод СОТ, виходячи з національних інтересів; вміння виграшно висвітлювати національний торговельний режим; уміння "здавати” менш важливі позиції, відстоюючи принципові”. [  с.17] Це, безумовно, пріоритетний чинник, але слід брати до уваги також структуру економіки країни-претендента та стан її стратегічно важливих галузей, чисельність та склад Робочої групи, загальний стан світової економіки.
 
Результати вступу до країн з перехідною економікою до СОТ доцільно розглядати в форматі довгострокових та короткострокових наслідків, процесів та явищ що мають позитивний і негативний характер, а також в розрізі економічних, соціальних та політичних наслідків.
Застосування запропонованого формату аналізу результатів вступу країн з перехідною економікою до СОТ потребує наявності грунтовної інформаційної бази, причому не тільки узагальнених даних міжнародних економічних організацій, а даних відповідних урядів за всі роки співпраці з СОТ в розрізі економічних, соціальних та політичних процесів. Крім того, соціально-економічний розвиток країни визначається не тільки чинником приєднання до системи ГАТТ-СОТ, а й змістом і напрямом внутрішніх економічних і соціальних реформ, політичною ситуацією в країні, участю в процесах міжнародної економічної інтеграції. Тому робочою гіпотезою дослідження наслідків приєднання зазначених країн з перехідною економікою до СОТ є припущення про відсутність негативних тенденцій розвитку, тобто не зниження рівня основних макроекономічних показників країн.
По переважній більшості країн другої групи (Додаток 1) систематизовано оцінити наслідки приєднання до СОТ ще не можливо внаслідок дуже коротких термінів їх перебування в організації. Що стосується країн першої групи, то вже можна зробити певні висновки, але при цьому також слід брати до уваги, що всі вони знаходяться в стадії ринкового реформування економік.
Перш за все слід зазначити, що по країнах першої групи тільки в Румунії протягом 1997-1999 рр. спостерігалося падіння обсягів реального валового внутрішнього продукту. Однак в 2000 р. приріст ВВП становив майже 2%, а в 2001 р. – вже 5,3% і за прогнозами уряду цей показник залишиться таким в наступні 2-3 роки. На сьогодні показники економічного розвитку Румунії найвищі з 1995 р., країна успішно веде переговори щодо вступу до ЄС, збільшилися як загальні обсяги експорту, так і обсягу експорту в країни європейської спільноти. Разом з тим в Румунії зберігається один з найвищих рівнів інфляції серед європейських країн з перехідною економікою – 41% в 2000 р., а 40% населення живе за межою бідності (за системою класифікації Світового банку). [  ]
Зростання реального ВВП в Центральній та Східній Європі, країнах Балтії та СНД демонструють дані, представлені в додатку 19.
Аналіз динаміки обсягів експорту в післяінтеграційний період показав, що в усіх країнах спостерігалося значне зростання експорту. Лідером в цьому процесі стала Угорщина, збільшивши обсяг експорту в 2001 р. порівняно з 1995 в 2,38 рази. Друге місце посідають Польща та Чехія з показниками – 1,56-1,57 рази, а третє – Словаччина та Румунія (відповідно 1,46 та 1,44 рази). Якщо ж подивитися на динаміку обсягів експорту на душу населення, то всі зазначені країни суттєво збільшили цей показник за 1997-2000 рр., а лідером тут є Чехія – 78% приросту та 2900 дол. експорту на душу населення (Додаток 21).
Певні позитивні зміни відбулися також і у якісних параметрах експорту. Так, всі зазначені вище країни збільшили питому вагу експорту в індустріально розвинені країни, причому цей показник сягає по групі країн в середньому 69%, що свідчить про конкурентоспроможність їх товарів та послуг. Особливого прогресу в цьому плані досягли Чехія, Румунія, Словаччина та Словенія (Додаток 22).
Слід зазначити, що темпи економічного зростання в східноєвропейському регіоні останні два роки були вище, ніж у будь-коли з початку ринкового трансформування економік, а другий рік поспіль вище в країнах СНД, ніж в країнах Центральної Європи та Балтії. В більшості країн СНД зростання було обумовлено активізацією експорту і інвестицій, викликаною як підвищенням конкурентоспроможності товарів і послуг, так і девальвацією національних валют. Але зростання конкурентоспроможності на зовнішніх ринках може виявитися недовгостроковим при відсутності подальших структурних реформ та бюджетних обмежень. Наприклад, такі країни як Росія та прикаспійські держави – нетто-експортери нафти та газу, збільшили свої реальні доходи, експортні та податкові надходження завдяки сприятливої кон’юнктури світового ринку нафти.
На фоні потужного розвитку європейської економіки та посилившегося притоку прямих іноземних інвестицій в країни Центральної та Східної Європи, що знаходяться на шляху вступу до ЄС, їх загальне економічне становище покращилось. В масштабах всього регіону покращення перспектив підприємницької діяльності в останні роки створило умови для вдосконалення форм економічного і корпоративного управління, а також вдосконалення правових і законодавчих інститутів, які забезпечують нормальне функціонування ринкової економіки. Покращення економічної кон’юнктури в цих країнах може стати для іноземних інвесторів стимулом до активізації їх діяльності в регіоні. Не дивлячись на постійне зростання обсягів прямих іноземних інвестицій, що досягли рівня майже 26 млрд. дол. США в 2000 році, вони були спрямовані головним чином в країни регіону з найбільшими результатами в становленні ринкової економіки.
Прямі іноземні інвестиції є єдино стабільним позитивним елементом надходження чистих приватних інвестицій в країни з перехідною економікою. Обсяги цих інвестицій за останні роки характеризувалися стабільністю і в 2000 році досягли 26,2 млрд. дол. США порівняно з 17,5 млрд. дол. в 1997 році. Понад 60% надходження прямих іноземних інвестицій в європейський регіон в 2000 році були спрямовані в країни Центральної та Східної Європи, головним чином в Угорщину, Польщу та Чехію. В Південно-Східній Європі вони надходять в основному в Болгарію, Румунію та Хорватію. При цьому спостерігається дуже значні відмінності між країнами в рівнях показника прямих інвестицій на душу населення. Якщо в країнах Центральної та Східної Європи середній загальний обсяг інвестицій на душу населення в період з 1989 по 2000 рік склав 782 дол. США, то в країнах СНД він дорівнював лише 170 дол. США. Більш того, помітні відмінності часто виникають навіть в сусідніх країнах. Наприклад, якщо в Угорщині загальний  обсяг прямих іноземних інвестицій на душу населення склав за останнє десятиріччя 1935 дол. США, в Румунії він досяг тільки 303 дол. США. Дані щодо динаміки обсягів прямих іноземних інвестицій в країни Центральної та Східної Європи за 1995-2000 рр. представлені в Додатку 23.
Такі значні відмінності між країнами характерні і для інших нових ринків. На сьогодні в світовій економіці прямі іноземні інвестиції, як правило, зосереджені в ряді великих країн-отримувачів, в той час як більшість милих країн що розвиваються не мають їх в бажаних обсягах. Порівняно з загальносвітовими потоками прямих іноземних інвестицій країни Центральної та Східної Європи в середньому отримують такий же їх обсяг на один долар ВВП, що і країни Південної, Східної та Південно-Східної Азії, але не менше, ніж країни Латинської Америки та Карибського басейну, але більше, ніж Африка. В розрахунку на душу населення країни Центральної та Східної Європи отримують ПІІ більше, ніж будь-який інший регіон, виключаючи Латинську Америка і Карибський басейн. І навпаки, в країнах СНД рівень надходження прямих іноземних інвестицій залишається досить низьким внаслідок несприятливого інвестиційного клімату та інших чинників правового, політичного, організаційного, інституціонального характеру.
Проблемою більшості країн регіону є безробіття, рівень якого становить понад 10%, а в деяких країнах цей показник майже в 2 рази більший. В Польщі, Словакії і більшій частині Балкан кількість безробітних досягла майже 20%, в той час як, за деякими песимістичними прогнозами, половина з них більш ніколи не отримають роботу (Додаток 24). Працездатність населення, що не працює тривалий час, на сьогодні становить 50% загальної кількості безробітних регіону.
Досвід Угорщини щодо розв’язання цієї проблеми показує, що рівень зайнятості тільки тоді почне підвищуватись, коли промисловість почне позбавлятися зайвих робочих місць. Так, в останні три роки рівень зайнятості в Угорщині почав підвищуватись.
Однією з невідкладних проблем країн Центральної Європи є стимулювання міграції робочої сили таким чином, щоб люди з "безробітних” регіонів могли переїхати в регіони з високою зайнятістю. Саме так відбулося у Великобританії, де за останні 20 років багато людей переїхали з півночі на інтенсивно розвиваючийся південь.
Безробіття є проблемою не тільки країн з перехідною економікою, а й країн ЄС. Тому вирішення цієї проблеми повинно бути в сфері уваги не тільки національних урядів, а й наднаціональних інститутів.
Ще одним вагомим наслідком вступу країн Центральної та Східної Європи до СОТ є розпочавшийся процес їх приєднання до ЄС. В економічному плані перш за все це буде стосуватися подальшої лібералізації їх торговельних режимів. Приведення національних зовнішньоторговельних режимів у відповідність до Спільної торговельної політики ЄС вимагатиме і приєднання до Загальної системи преференцій Євросоюзу, що означає появу нових експортних можливостей.
Відносно другої групи країн з перехідною економікою (див. додаток 1), що приєднувалися одразу до всіх обов’язкових угод СОТ, то наслідки вступу в організацію не є однорідними, як в попередній групі країн. Це обумовлено, на наш погляд, наступними чинниками:
-    більш жорсткими, порівняно з першою групою країн, умовами приєднання, особливо в секторі послуг; (див.розділ 5.2.1);
-    різними термінами перебування в організації (від 1 року у Литві і Молдові до 7 - Болгарія);
-    кризовим станом економіки на час вступу, який можна проілюструвати даними щодо загальних обсягів падіння виробництва порівняно з 1990 р. (Грузія – 78%, Молдова – 63%, Латвія – 51%, Киргизстан – 50%, Литва – 44%, Естонія – 35%, Хорватія – 36%, Албанія – 33%). [   с.5]
Динаміка обсягів реального ВВП, експорту та прямих іноземних інвестицій в другій групі країн з перехідною економікою за 1996-2001 рр. представлена в додатках 25-27. Однак, з огляду на зазначені вище чинники, навіть позитивні рівні аналізуємих показників не коректно ще пов’язувати з участю країн в діяльності СОТ.
В цілому, слід зазначити, що винятково позитивних аспектів приєднання не виявлено, але це є зрозумілим, оскільки, по-перше, в короткостроковому періоді проявляються переважно негативні наслідки, по-друге, вступ в СОТ, як складова процесу національних ринкових реформ, потребує адаптації системи управління та реструктуризації економіки, по-третє, країни за умовами СОТ ще знаходяться в стадії переходу до повної інтеграції в світову торгову систему.
 

Категорія: Мої статті | Додав: Dnister (05.07.2011)
Переглядів: 278 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: