Середа, 18.10.2017, 10:11
Вітаю Вас, Гість
Головна » Статті » Мої статті

Особливості лібералізації міжнародної торгівлі текстилем та одягом
Питання лібералізації ринків текстильної продукції та одягу були актуальними на всіх етапах розвитку міжнародної торгівлі. Ще до укладання Генера-льної угоди з тарифів і торгівлі більшість урядів розвинутих кра-їн обмежували доступ на свої ринки і контролювали обсяги і но-менклатуру поставок. Це було обумовлено тим, що продукція розвинутих країн піддавалась ціновій конкуренції з боку товарів країн, що розвиваються, які мали більш низькі почасові тарифи і ставки в текстильній промисловості, а також вільний доступ до ринку сировинних товарів для виробництва текстилю. Тому пи-тання доступу до ринків вирішувались на двосторонній основі зі значним впливом на остаточне рішення політичних і соціаль-но-економічних інтересів сторін, особливо відкриваючих ринки.
З початку 50-х років країни що розвиваються внаслідок поча-тку процесу індустріалізації економік, а також сприятливих між-народних економічних умов почали інтенсивно збільшувати об-сяги експорту текстилю та одягу з бавовна на ринки розвинених країн. Значне збільшення дешевого імпорту негативно вплинуло на аналогічні виробництва в розвинених країнах: з’явилась про-блема зайнятості в галузі, зменшились обсяги інвестицій, що в подальшому стало причиною закриття текстильних фабрик в де-яких індустріально розвинених країнах. З метою скорочення рів-ня безробіття та розв’язання з’явившихся соціальних проблем розвинені країни провели серію двосторонніх і багатосторонніх переговорів з основними країнами-експортерами текстилю і одя-гу з третього світу з питання застосування механізму кількісних обмежень. Результатами цих переговорів було введення розви-неними країнами різноманітних кількісних обмежень, а для країн що розвиваються це означало обмеження доступу до зарубіжних ринків. Фактично в двосторонніх відносинах між країнами поча-ли діяти так звані "добровільні обмеження експорту”. Було зроб-лено перший крок в порушенні правил ГАТТ, хоча кількість учасників Угоди на той час була відносно невелика (приблизно 40 країн).
На початку 1959 року розвинені країни знову висловили своє занепокоєння стосовно значного збільшення імпорту протягом невеликого терміну і в вузьких межах зобов’язань, які могли ма-ти для цих країн серйозні економічні, політичні та соціальні нас-лідки. В результаті цього в 1961 р. з’явився перший офіційний пакет багатосторонніх санкціонованих обмежень в торгівлі текс-тилем, що можна вважати другим кроком в бік від лібералізації світової торгівлі текстилем. Цей пакет знайшов своє відображен-ня в короткостроковій Угоді з торгівлі текстилем з бавовни, яка в 1962 р. трансформувалась в одноіменну довгострокову Угоду і проіснувала в міжнародній торговельній практиці до 1973 р. Згі-дно цієї Угоди між країнами-експортерами і країна-ми-імпортерами почались двосторонні переговори з питання торгівлі текстилем з бавовни. Метою цих переговорів і угод було збереження певного рівня доступу на ринки розвинених країн, але обмеження обсягу присутності (поставок) з метою запобіган-ня ринковим диспропорціям та кризовим явищам. Така практика фактично поставила міжнародну торгівлю текстильною продук-цією за межі правил і принципів ГАТТ, таких як національний режим, недискримінація, незастосування кількісних обмежень.
Таким чином, внаслідок укладання цілої низки "тимчасових угод”, які проіснували декілька десятирічч, експортери тексти-льних товарів із країн, що розвиваються, "добровільно” обмежу-вали свій експорт в індустріально-розвинені країни. Зрозуміло, що такий підхід нехтував правилами доброчинної конкуренції, але альтернативою скорочення (обумовленого квотою обмежен-ня) експорту було повне закриття ринків текстильних товарів і предметів одягу розвинених країн для дешевого імпорту.
В 1974 році обмеження на експорт товарів текстильної про-мисловості і предметів одягу поширились не тільки на продукцію з бавовни, а й на вироби з вовни і волокон нерослинного походження, що можна вважати третім кроком в бік відходу від принципів ГАТТ. Це було закріплено в Угоді про поліволоконні матеріали (Угода про міжнародну торгівлю текстильними виробами — МФА (Multifibre Arrangement (Arrangement Redarding International Trade in Textiles). Згідно МФА, квоти на всі предмети одягу і текстильні товари стали предметом двосторонніх переговорів експортуючих і імпортуючих країн. Квоти встановлювались на тривалий термін, але в деяких випадках передбачалось, що імпортуючи країни беруть на себе зобов’язання щорічно збільшувати розмір квоти на 6 %.
При розробці цієї Угоди передбачалось, що вона забезпечить суттєве зростання прибутків від експорту текстильної продукції в країнах що розвиваються але на практиці МФА лише розширило вже існуючу систему захисту текстильної промисловості промислово розвинених країн. Крім того, дана Угода одночасно з захистом текстильних виробництв розвинутих країн від конкуренції сприяла підвищенню цін на продукцію текстильної промисловості для споживачів розвинутих країн і гальмувало реалізацію програм технічного переозброєння і модернізації в країнах що розвиваються. Збільшення цін на текстильну продукцію відбулося в основному внаслідок того, що виробники текстилю в країнах-експортерах з метою збільшення доданої вартості і максимізації прибутку почали основну увагу приділяти параметрам якості продукції і створенню модних відмінностей товарів. Наслідком цього була зміна традиційного виробництва, яке характеризувалось великими обсягами і низькою ціною. Це, в свою чергу, змінювало структуру пропозиції на внутрішніх ринках країн що розвиваються в бік дорогих ексклюзивних товарів, які не ко-ристувалися популярністю у населення з низьким рівнем плато-спроможності. А незадоволений національними товаровиробни-ками попит приходилося компенсувати за рахунок імпорту з інших країн.
На кінець 1994 р. в МФА входило 39 країн-членів: 8 розвину-тих країн-імпортерів та 31 країна-експортер текстилю. За даними ЮНКТАД (UNCTAD — United Nations Conference on Trade and Development) протягом дії МФА була зафіксована 81 двосторон-ня угода щодо застосування кількісних обмежень між членами цієї Угоди, а також 29 угод з іншими країнами, що не були чле-нами МФА.
Угода про поліволоконні матеріали — МФА — з періодични-ми оновленнями переговорів та внесеннями змін проіснувала понад 20 років — з 1974 р. до моменту набуття сили Марракесь-кої угоди про заснування світової організації торгівлі, складовою частиною якої є Угода про текстиль та одяг.

Категорія: Мої статті | Додав: Dnister (08.08.2011)
Переглядів: 193 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: